Головна » Новини » Інтерв'ю з тренером Матвієм Николайчуком

— Пригадайте, як відбулося Ваше знайомство з футболом?

— Для початку я відвідував секцію з боротьби, але дуже хотів грати у футбол. Коли ми з сім'єю переїхали у нове помешкання у центрі міста, мене перевели на навчання у 6-ту школу і з боротьбою довелося попрощатися. Проте і на секцію футболу одразу не потрапив. Брав участь у шкільних змаганнях. Під час них мене помітив відомий тренер Віталій Полянський, який і запросив мене на тренування. Через два-три місяці я уже почав повноцінно займатися футболом.

— Першою Вашою командою була тернопільська "Нива". За яких обставин отримали запрошення у команду?
— Після закінчення львівського інтернату я рік відіграв на першість області за тернопільський "Текстильник". Фактично там відбулася моя адаптація у дорослому футболі. А у "Ниву" мене запросив тодішній керівник клубу Володимир Аксьонов. А тренував команду Леонід Колтун. Мені на той час виповнилося 18 років. "Нива" мала у своєму складі місцевих та приїжджих гравців. Зокрема тоді виступали Тяпушкін, Бабій, Дем'янчук, Рудницький, Панфілов. У команді я відіграв чотири сезони, а наприкінці 1995-го року отримав запрошення від київського "Динамо".

— Як відбувався перехід у склад флагмана українського футболу?
— Мене у "Динамо" запросив особисто тренер Микола Павлов. Але коли я переїхав у Київ, команду очолив Йожеф Сабо. Уже коли з Павловим знову зустрілись у маріупольському "Металурзі", він сказав: нарешті маємо змогу попрацювати разом. У столичній команді за основу зіграв два матчі. Один у Івано-Франківську, а також вийшов на заміну у кубковій грі на "Олімпійському". Ще один матч відіграв за "Динамо-2".

— У той час пробитися у основу "Динамо", мабуть, було завданням не з легких?
— Легко точно не було. У команді тоді було чимало молодих гравців і конкуренція була високою. Павлов запросив із "Дніпра" декількох футболістів. Звичайно, що рівень був серйозним, адже це була найкраща команда України. В той час починали кар'єру у клубі Шевченко та Лужний. Згодом, з приходом Лобановського, ці гравці ледь не виграли Лігу Чемпіонів.

— Як склалась Ваша кар'єра після "Динамо"?
— Я переїхав у одеський "Чорноморець" на запрошення Леоніда Буряка. Він мене знав, адже разом працювали у "Ниві". Можливо, тоді мені варто було розглянути для себе закордонні чемпіонати, але переїхав у Одесу, де мав ігрову практику. Згодом були "Металург", "Прикарпаття", а завершив кар'єру там, де і починав — у "Ниві". Команда тоді проводила останній сезон у Вищій лізі.

— Ви маєте також досвід виступів у німецьких аматорських лігах.
— Це був для мене цікавий досвід. Хоч рівень був аматорський, але команди були забезпечені усім необхідним — трав'яні та штучні поля, майданчики, цілі спортивні комплекси. Тренувались 2-3 рази на тиждень та проводили матчі.

— За Вашу кар'єру довелося попрацювати із рядом великих тренерів. Хто з них вплинув на Вас найбільше?
— Когось одного виділити не можу, адже у кожного з них було чого навчитися. Ігор Яворський навчив футбольного характеру, самовіддачі, боротьбі. Однозначно багато чого навчився у Леоніда Буряка. Леонід Колтун був хорошим тренером та психологом. Умів працювати з молодими, які при ньому завжди прогресували. Шкода, що він не зумів попрацювати у елітних командах. Чимало мені дав і Микола Павлов.

— Коли Ви починали футбольну кар'єру особливих умов годі було знайти. Сьогоднішнє покоління забезпечене усім необхідним — інформацією, інвентарем, тренувальними майданчиками. Як все ж добитися успіху у футболі?

— Мені здається, що умови завжди одинакові і від них не завжди все залежить. Перш за все — це бажання та самовіддача. Якщо ти любиш футбол та віддаєшся на всі сто відсотків, то успіх обов'язково прийде. Добре коли є талант, але потрібна і важка праця, адже випадкових людей футбол не терпить. Не дарма кажуть, що потрібно любити футбол у собі, а не себе у футболі.