Головна » Новини » Інтерв'ю з тренером Автанділом Гвіанідзе

— Моє перше футбольне тренування відбулося 39 років тому. Це було у вересні і я навіть достеменно його пам'ятаю. Пройшов школу "Динамо" з Батумі, а у 16-річному віці мене запросили у дорослу команду, яка на той час виступала у Першій союзній лізі. Проте через кілька тижнів отримав серйозну травму і на пів року вибув з гри. Коли відновився, то командна заявка уже була заповнена іншими гравцями і я переїхав до "Шукури" з Кобулеті. З цією командою мені вдалося вийти до Вищої ліги. Але через рік команду розформували. Це був початок 90-их років і проблеми з фінансуванням у клубах були регулярні. Близько шести місяців був без команди, а тоді мене запросили у "Гурію" з Ланчхуті. Там теж відіграв сезон і знову клуб зіткнувся з фінансовими проблемами. Мені довелося певний час підтримувати форму самостійно. Згодом отримав дзвінок із запрошенням на перегляд у тернопільську "Ниву". Коли приїхав сюди, то команда була у пошуках головного тренера. Незабаром "Ниву" очолив Ігор Юрченко, якому моя гра сподобалася і я уклав з тернополянами контракт. Після Юрченка команду прийняв Валерій Богуславський. У складі "Ниви" зіграв три сезони у Вищій лізі, згодом у Першій. Коли команда вилетіла у Другу лігу, грати за "Ниву" уже не міг, адже існувала заборона на легіонерів у Другій лізі. До того ж у мене закінчувався контракт із клубом. Переїхав у Болгарію, де виступав півтора роки. Звідти повернувся додому у Грузію, де і завершив з професіональною кар'єрою у батумському "Динамо". Відгукнувшись на пропозицію президента "Ниви" Олександра Кривого повернувся у Тернопіль, але лише тренувався з командою. Щоб не втрачати форму вирішив виступати у чемпіонаті області і остаточно залишився у Тернополі.

— За Вашу тривалу кар'єру, у кого з тренерів були найважчі тренування?
— Мабуть, у вищезгаданого Ігоря Юрченка. Навантаження були дуже серйозні і не всі гравці їх витримували. А дехто навіть отримував травми.

— Ви і дотепер виходите на футбольне поле у аматорських змаганнях. Що дозволяє залишатися у тонусі протягом стількох років?
— Це велика любов до футболу. Я 39 років займаюсь ним — фактично усе життя. А тому футбол — це і є моє життя. Особливої мотивації щоб виходити на поле мені уже не потрібно. Фізично ще можу грати, а тому дуже приємно, що дотепер маю змогу допомагати своїм командам за які виступаю.

— Які основні відмінності між футболом 90-их і сучасним?
— Зараз футбол не стоїть на місці. Зовсім інші командні швидкості, більше акцентів на тактичну підготовку. Раніше було дуже важко потрапити у майстрівську команду. Лише дійсно хорошим футболістам вдавалося пробиватися і грати на високому рівні. Сьогодні ж у гравці більше можливостей. І навіть футболіст середнього класу може знайти собі команду. Раніше ж такого вибору не було.

— Що, на Вашу думку, потрібно щоб досягнути вершин у професіональному футболі?
— Перш за все дуже любити футбол. Обов'язково потрібен спортивний фарт та характер. Завжди потрібно викладатись на тренуваннях і щодня працювати над собою. Це і є складові успіху.